(Пам'яті батька. 05.08.2012р. - дев'ять днів по смерті)

Пригадалось дитинство: коли мій веселий татусь
Щ́епи в двір наш приніс, навмання з них узявши котрусь,-
Помістив її в ямку й присипав пухким чорноземом.
"То - пап́ірка*, - сказав. - Вродить нам вона яблук смачних,
Буде сік, а до осені зможемо разом із них
Сушен́і** насушити. На зиму врожай збережемо."

Як же рясно цвіла та пап́ірка цієї весни,
І птахи щебетали так дзвінко пісень голосних,
Сонцесяйна коли до небес запліталася стрічка!
Ох, і яблук було! Гілля гнулося дугами. Лиш
Не торкалося ледве стежини, де вився спориш...
У ту пору спекотно-суху згасла батькова свічка...

...Тихо він відійшов, залишивши земні свої справи...
Усю ніч з глухим стогоном падали яблука в трави...

*Пап́ірка – сорт літніх яблук.
**Сушен́я – висушені на сонці скибочки яблук.
(Подільська говірка)