Сосни на варті

Сосни на варті

Лежить холодна тиша на гілках
Високих сосен, що торкають хмари.
У шахті фосфоритній затиха
Із вічності відлунням голос Сари.

***

- Моя кровинко, тихо! Спи, не плач, -
Згорьована вмовляє сина мати. -
За тебе я молилася, та бач...
Ніхто вже нас не прийде рятувати.

- Чому надсадно плачуть, мамо, всі.
Біди, немов, чекають, а чи страти?
- Ти не зважай на плач той, уві сні
Не страшно буде, сину, помирати.

- Скажи, матусю, нащо Авігаль
У воду кинула малу дитину,
Коли нас через міст вів поліцай?
- Вона її так рятувала, сину...

- Я їсти, мамо, хочу... Дай шматок
Тієї хали, що пекла ти в печі.
А ще води би випити ковток...
- Про це згадав ти, сину, не до речі.

- До хедеру я, мамо, дуже звик,
У мене друзів там було багато.
Освоювали Тору та іврит,
Щоби могти з раввіном розмовляти.

- Ти знаєш, сину, як молились ми, -
В її очах спалахує розпука. -
Смолу розпечену на тім'я налили,
І Ребе наш помер у лютих муках.

- Мені так важко дихати, чомусь...
Хтось у пітьмі там просить допомоги.
Ридає тяжко... Мамо, я боюсь...
- Ох, сину, сину... Не тримають ноги...

- А завтра, мамо, як настане день,
Чи будуть ще нас мучити прокляті?
- Не буде, сину, ворогам прощень! -
Сказала стиха і... замовкла мати.

Земля волала, клянучи війну!
Межи трьох тисяч знищених у шахті,
Маленький хлопчик з мамою заснув...
Завмерли сосни, стоячи на варті.

***

Лежить холодна тиша довкруги,
Деревами вдивляючись у вічність.
Звучать щороку в шахті молитви,
І люди палять поминальні свічі.

У 1942р. під час Другої Світової війни, фашисти загнали у фосфоритну шахту, розташовану
за 3 км. від м. Дунаївці, близько трьох тисяч жінок, старших людей і дітей. Вхід у шахту
замурували і вибратися звідти ніхто не міг. Старожили свідчать, що декілька днів на місці
трагедії рухалася земля. З шахти чулися крики про допомогу, стогін, плач помираючих
у страшних муках людей. Вони загинули від спраги, голоду і задухи.
Щорічно, починаючи з 1945р., 2 травня з усіх куточків землі з'їжджаються рідні і близькі
заживо похоронених євреїв, щоб пом'янути їх на місці трагедії, запалити поминальну свічу,
прочитати поминальну молитву.


Сосны на страже
Перевод Валентины Агаповой

http://www.stihi.ru/2013/03/01/9494

Застыла тишь в разлапистых ветвях
Высоких сосен, там, у шахты старой,
Заброшенной, где фосфорит иссяк,
Где вечным эхом только голос Сары.

Всё просит исстрадавшаяся мать:
- Не плач, потише… Спи, моя кровинка!
Я за тебя молилась, но, видать,
Никто нас не спасёт уже, мой сынка…

- Что так надсадно, мама, плачут все?
Беды иль смерти ждут как будто люди…
- Не обращай внимания. Во сне
Не страшно умирать, сыночек, будет…

- Но, мама, а зачем же Авигаль
С младенцем в воду бросила кулёчек,
Когда нас через мост вёл полицай?
- Она его спасала так, сыночек…

- Я есть хочу… Дай, мамочка, кусок
Той халы, что ты выпекать любила.
Ещё б воды попить, хотя б глоток…
- Не вовремя об этом вспомнил, милый…

- И к хедеру* я, мамочка, привык,
Во всём с друзьями были заедино -
Осваивали Тору и иврит,
Беседовать чтоб мы могли с раввином.

- Ему, сынок, мы воздаём хвалу,-
В глазах отчаянье и боль разлуки. -
На темя Ребе налили смолу
Горячую, он умер в адской муке…

- Дышать мне тяжко, мама, задохнусь…
Зовёт на помощь кто-то, плачет очень…
Что будет, мама? Мама, я боюсь…
- Ох, дитятко!.. Стоять нет больше мочи!..

- А что же станет, мама, завтра днём?
Когда закончатся проклятые кошмары?
- Не будет изверг никогда прощён! –
Сказала тихо… и замолкла Сара.

Земля вопила и кляла войну!
Меж этих тысяч, что загибли в шахте,
Был хлопчик с мамой, он навек уснул…
И сосны замерли. Они - на вахте.

***
С тех пор здесь тихо. Часовыми лишь
Стоят деревья, вглядываясь в вечность.
Раз в год молитвы нарушают тишь,
Да поминальные во тьме сияют свечи.

*Хедер - начальная еврейская школа.

В 1942 году, во время Второй Мировой войны, фашисты загнали в фосфоритную шахту, расположенную в трёх километрах от города Дунаевцы, около трех тысяч женщин, стариков и детей. Вход в шахту замуровали, и выбраться оттуда никто не мог. Старожилы говорят, что несколько дней на месте трагедии двигалась земля. Из шахты доносились крики о помощи, стоны, плач умирающих в страшных муках людей. Они погибли от жажды, голода и удушья.
Ежегодно, начиная с 1945 года, 2 мая со всех уголков земли съезжаются сюда родные и близкие заживо погребенных евреев, чтобы помянуть их на месте трагедии, зажечь поминальную свечу, прочитать поминальную молитву.

Оставить комментарий

avatar

Литературный портал для писателей и читателей. Делимся информацией о новинках на книжном рынке, интервью с писателями, рецензии, критические статьи, а также предлагаем авторам площадку для размещения своего творчества!

Архивы

Интересно



Соцсети