Останнім подихом озветься скоро серпень.
Сузір'я падатимуть, народившись знов.
До берегів квітучих небо не поверне
(під осінь часто гра у схованки любов)...

Барвистим снігом калачі і чорнобривці
лягають жити. Ні, не спати! Навпаки!
Густою попассю на небі ходять вівці,
немов слова, що не вміщаються в рядки.

Здавалось, ніби паралельно все у світі.
Натомість сльози й дощ - то в відчаї душа.
Я мов заплутуюсь в мінливості щомиті -
і цьому серпню я й нерідна, й не чужа...