06 Окт 2012
Яблуко в долоні
Спрацьований, з поморщеним лицем,
Сидів Семен самотньо на ослоні
В садку, де пахла м'ята з чебрецем,
Червоне яблуко тримаючи в долоні.

Те яблуко блискуче, молоде...
В Семена раптом засльозились очі.
Він пригадав Марусю. Як на те
Наснилася йому цієї ночі.

Її веселий сміх, неначе птах,
Летів із вітерцем за огорожі.
А на рум'янім личку, щічки так
На яблучка маленькі були схожі.

Покликала до яблуні у двір,
(Вони її колись садили разом),
Багато літ пролинуло з тих пір,
Гілки безжально покрутило часом.

І яблук не було, крім дрібноти.
Казав онук, що буде не до сміху,
Як яблуня порве гіллям дроти,
Або в негоду понівечить стріху.

Та дід не дав спиляти, бо вона
Дружиноньку нагадувала милу...
Тремтів у серці спогад, як струна,
Увись підносячись по небосхилу.

...Так і помер із яблуком в руці,
Немов заснувши, відійшов у вічність.
З усмішкою на зморщеній щоці...

А яблуню зрубав онук... у січні...
Философская лирика / 600 / mazurnp / Теги: Воспоминания, Наталя Мазур, Смерть, стихи, яблоко, старость, любовь / Рейтинг: 0 / 0
Всего комментариев: 2
avatar
1 Anni • 21:48, 01 Фев 2013
Самотны верш...:'(
avatar
2 mazurnp • 01:28, 22 Апр 2013
Дякую, Анні!
avatar
Издательская группа "Союз писателей" © 2024. Художественная литература современных авторов