Я бачив у ві сні,як з Канівських могил,
З свого навіку пьядесталу,
Ступив могучим поступом Тарас,
На землю,що стогнала і ридала.

Вклонившись низько мовив він:
"Ну,здравствуй,рідна Україна,
ти все ж така,як сотні літ тому,
німа,заплакана і все ж на тих колінах.

Я мріяв як ти квітнеш у віках,
Невже синів не народила,
Щоб їх несамовита сила,
Тебе собою захистила.

Щоб сльози витерли твої,
Твою майбутність будували,
І навіть у останню мить,
Тебе з любовью споминали."

Зачувши те здригнулася вона,
Сідий Дніпро ударив в кручі,
Та тільки вітер шепотів:
"Нема синів,одні ублюдки сучі."
За владу б*ються,гають час,
а поруч люди помирають
І наплювати ім на них,
По нотам вже чужим співають.
Кричать що люблять,а самі,
Останню шкуроньку здирають,
Їм байдуже,що після них,
Свої кишені набивають.
І кожен мріє за кордон,
Із нагробованим чкурнити,
Щоб і не бачить іне не чути,
Її як сон страшний забути.
А їх любовь щоб зрозуміть,
І вже до смерті не забути,
В дитячі очі зазирни,
Тих що голодні і роззуті,
Стоять з простягнутой рукой,
І щось людське вже тут відсутнє,
Дивись з простягнутой рукой,
Ото стоїть її майбутнє.
З сльозами молять на очах
,Щоб подали їм ради Бога,
І поховались мов клопи,
Оті що вчили:"Нету Бога!"

Стоять неораны лани,
Душа вже не шукає раю,
Шепоче:"Господи,спас!"
І горе розлилось безкраю .

Тарас замислислився,схмурнів,
А потім мовив самовито:
"Чому не виконали те
що я вписав до заповіта?
Чому любії мої як кайдани рвали,
У ворожій чорній крові волю не купали?
Чому ніхто не відповів,
Зате що люд у хлів загнали?
І щоб ніхто не виділявсь,
В червоне всіх пофарбували?
І знаете чому тепер,ви боїтесь правду голу,
Бо незізнаетесь собі,що знову ідете по колу?

Бо й досі вами правлять ті,
Що вас вночі у хлів зганяли,
І всіх розумних і дурних,
В червоний колір фарбували.

Бо ви робили тільки те,
Те що вожді вам дозволяли
,А тих хто ні на соловки,
І забувайте всі як звали.

Бо мозолями й горбом,
На обще благо працювали,
Й куди не кинь усюди клин,
Свого нічого ви не мали.

І що ви маєте тепер?
І де ж те благо що кричали?
І що ж ви чорт вас забирай,
сто років майже будували?

А будували ферму ви,
де безкоштовно лікували,
Щоб наше ви приумножали,
І сили вас не покидали.

Ая ж за Вас мої молився,
молився все життя своє,
Затямте:"Наше,це не Ваше,
а Ваше це коли твоє."

Учили Вас про все забуть,
щоб видвернулись ви від Бога,
І вии забули:"Горе Вам,
бо то розплати є дорога."

Іось ви сірі і німі,
мов вівцв загнані кошару,
і не знайдеться ватажка,
щоб за собой повів отарую

Та де ж Ви,де ж Ви Наливайки?,
Та де ж Ви Гонти їх сини?
Невже нащадків не лишили,
Ні Кривоноси,ні Сірки?

Ану зови своїх синів ,
тих що родила і зростила!
А Ви до неньки поспішіть ,
бо потім буде вже не сила!

Ануж бо разом вдарьте в дзвони,
і неньку із колін зведіть,
Атим хто матір відцурався,
Господь ніколи не простить!

Богдан Гатило -ученик і товарищ Т.Г.Шевченка

Извиняюсь,очень много ошибок,разговаривать на украинском языке легче,но когда тебе диктуют на украинском для того чтобы,на вашем языке писать нужно учить украинский язык...