в своїм миготінні вечірнім узори-окрасу несуть.
Ковтає пітьма-старожилка праобрази світла -
розділено землю осонну* на зорі і муть.
Ромашкове літо тепліє - оновлено тричі.
Скидаючи шати щоденно в гаю пожовтішав спориш.
В цю ніч буде дихать, наповнено запалом
дихать переспів гримінь серпанкових, натомлених тиш.
Здається у небі сьогодні не бідний художник -
он там аквареллю, а там понад тинню - стікає гуаш.
Це - безмір фантазій, це трошки серпнево-тривожне
мінливе, погоднє, вечірнє серцебиття...
