На вікні помаранчеве літо втікає додолу.
Підвіконня блищить різнотрав'ям солодких медів.
Навіть по-особливому пахне в копиці солома.
Ще один календарний листочок безслідно дотлів.

Ось на призьбі коточок сідає і гріє свій носик,
бо кому не хотілось ще раз колисатись в теплі?!
Ще потрошки прогріє вітрець натомлене сонце,
а під вечір стрічай швидкоплинний театр тіні́.

Не втікає з-під ніг лиш земля пишногруда, гаряча.
небо змінне завжди у зірниці своїх миготінь.
Треба бути черствим, і душею безмірно незрячим,
щоб іти по дотичній, минаючи кра́су і світ...