Мати, ненько моя безталанна!
Як пробачення в тебе просити?
Я завжди не була бездоганна,
Ще й з юнацьким презирством по миті...
Ти пішла уві сні, так тихенько,
Що забулись всі спори і свари.
Ти пробач мене, любая ненько,
Бо не можу знайти собі кари.
Ти пробач мене, любая мати,
Що так мало до тебе приходжу.
Бо мені ще тривог не займати:
У безсонні всі ночі проводжу.
Над погостом, де ти почиваєш,
То синіє, то хмариться небо.
Там терпляче на мене чекаєш.
Я прийду, моя люба, до тебе!
Свіжі квіти складу на горбочку,
Та, до твого надгробка схилившись,
Прошепочу: «Прости свою дочку!»
Я така ж безталанна залишусь...
05.02.1992 г.
